Блог - ВАСИЛЬ ШПІЦЕР

Я зараз працюю над книгою про Володимира Тимчія-Лопатинського – Крайового Провідника на Західно-Українських Землях. Вивчаючи архівні матеріали, я знайшов дещо й про наше село. Активну участь у 'шкільній акції', організованій ОУН у 1934 році, взяли і наші односельці – члени ОУН Павло Гошовський, Василь Шпіцер, Іван Янів. На Різдвяні свята вони розповсюдили у церкві антипольські листівки. Хтось із присутніх доніс про це в поліцію і їх довго тягали на допити, але не змогли довести їхньої вини.

Оці молодесенькі хлопці, пам'ять котрих ми сьогодні вшановуємю, пішли з дому на вірну смерть, щоб боротися за самостійну Україну. Вони не питали, “що мені дасть Самостійна Україна”, вони не одержували за це грошей, їх не заохочували наркомівськими стограмами. Вони віддали своє юне життя за Україну і, на жаль, не змогли народити таких шляхетних, сміливих, розумних синів, якими були самі. Це велика трагедія України - все краще було винищене як на Заході, так і на Сході України. А як сказано в Євангелії від Матвія:

”Усяке добре дерево родить плоди добрі, а погане дерево родить і плоди погані.

Не може добре дерево родити плоди погані, ані дерево погане родити плоди добрі.”

І от сьогодні, коли сповнилося те, за що вони боролися – маємо на Самостійну Україну – мені приходять на пам’ять слова невмирущого Тараса: “За що ми билися з ляхами? За що скородили списами московські ребра?”

50 років панування безбожних комуністів довели українське село до деградації і занепаду духу. Взяти хоча б нашу Лукавицю. Село без сільради. Якщо “горі” хтось чхне, то “долі” кажуть “на здоров’я!”. Село зі славними культурними і релігійними традиціями, в якому вже 200 років діє прекрасна мурована церква, але яке реально не спроможне утримувати навіть одного священика, - будує ще одну – 'козацьку' церкву. Це приводить до поділу громади, до конфліктів і глухої ворожнечі. Дві церкви аж ніяк не вплинули на мораль, виховання, культуру молоді. Навпаки, поширилося злодійство, стали траплятися розбійні напади і пограбування, розцвітає пияцтво і розпуста, доходить навіть до вбивств.

То що ж маємо діяти, шановна громадо? Вважаю, що треба все починати спочатку: нехай голови обидвох релігійних громад разом з парохами візьмуть на себе відповідальність за духовне і моральне відродження, за порозуміння і єднання. Хай виконають слова гімну “Боже, нам єдність подай” і зроблять хоча б такі кроки:

1. Створять і очолять осередок “Просвіти”.

2. Встановлять хрест “Єднання”, біля якого 3-4 рази на рік проводять спільні богослужіння.

3. Щотижня в читальні робити доповіді, реферати, дискусії.

4. Задіяти молодь, особливо школярів, до художньої самодіяльності, до спорту.

5. Припинити в селі пияцтво і самогоноваріння.

Для цього не треба багато грошей. Треба докласти трохи зусиль і справи підуть на добре.

Дорогі мої земляки!

Я бажаю вам усіляких благ і гараздів.

Хай Господь береже наше село,

а полеглим лицарям вічна слава і вічна пам’ять!

Слава Україні!

Закрити